КАПІНОС Олександр Анатолійович

– 20 лютого 2014
Учасник Євромайдану
Герой Небесної сотні
Герой України

.

.

ЖИТТЄПИС

Олександр Анатолійович Капінос (псевдо «Кремінь»; нар. 10 березня 1984, с. Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область, УРСР — пом. 19 лютого 2014, Київ, Україна) — український фермер, громадський активіст, член партії ВО «Свобода» (до 2012 року[Джерело?]). Загинув на Євромайдані. Герой України.

У 2001 році закінчив із золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-ІІІ ступенів та поступив на навчання в Український державний лісотехнічний університет (сьогодні — Національний лісотехнічний університет України, Львів).

У 2005 році отримав диплом бакалавра з відзнакою, а 2006-го — диплом спеціаліста з відзнакою за спеціальністю «Технологія деревообробки». Очолював громадську організацію «Патріот Волині». У 2008—2009 роках, під час проживання у Вінниці, був керівником громадської організації патріотичного спрямування «Сколоти».

На початку 2012 року відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному Дунаєві завод, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. Займався фермерством та відродженням рідного села. З 4 липня брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського Дому. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка та протримався найдовше.

Ось що він сказав в одному з інтерв’ю газеті «Тиждень.ua»:

«Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо. Я не згодний з політиками, які сказали, що ми перемогли. Перемога — це скасування законопроекту і мораторій на спекуляцію мовними, історичними питаннями, які призводять до розколу нації. Вважаю, що таке рішення влади може бути вказівкою Кремля. Керівництво за певні свої інтереси віддає наші мовні інтереси. Крім того, наближаються вибори. Люди, які обирали Януковича і Партію регіонів, уже не збираються за них голосувати, я це знаю від них особисто. І окрім таких штучних проблем, як мовна, у них немає інших методів, щоб утриматися при владі.»

А ці слова були сказані під час інтерв’ю інтернет-виданню «Paralleli»:

«Я приїхав наступного дня після голосування цього закону. Їхав сам, автостопом. Раніше ніколи не голодував. Є побоювання тільки за своїх рідних. Я знав, чому сюди їду. Кудись йти чи їхати і вертатися без перемоги, мені вже таке просто набридло. Я фермер. Мав би зараз до жнив готуватися. А так отут зараз».

Щороку приїздив до Києва на Покрову та брав участь у маршах УПА. Організатор багатьох вечорниць та культурно-мистецьких заходів для молоді, які відроджували традиції та культуру предків-українців. Ініціював створення пам’ятника Шевченку в рідному селі, був першим, хто виступив за зняття радянської символіки у рідному селі; створив спортивний клуб і власним коштом та силами облаштовував його. В сусідньому селі Куликів Сашко співав у хорі й організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні, був закоханий в історію України.

«Жоден житель цього села стільки не зробив, як він. Його вся молодь поважала, такого хлопчини більше немає у всьому районі», — каже директор клубу села Куликів Микола Каняєв.  Волонтер літніх таборів для дітей-сиріт зі всієї України, що проходили за ініціативою міжнародного благодійного фонду «Нове покоління».

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ. ЄВРОМАЙДАН У КИЄВІ

Був активним на Євромайдані, служив у 35-ій штурмовій сотні «Волинська Січ». Батько зізнається, що не завжди підтримував сина, коли той їхав на Майдан. За незламний дух мав псевдонім «Кремінь». Був ройовим.

«Йому довіряли, бо був відповідальним, беззаперечно виконував всі накази»,

— каже Сергій Мерчук, боєць Волинської Січі.

18-го лютого увечері 35-сотня мала завдання обороняти двір Будинку профспілок. «Ми закидали міліцію коктейлями Молотова, вийшли з двору і всі кажуть, що треба йти відпочити. А Сашко перебиває: „Ні, нікуди не йдемо, тому що людей небагато, Беркут може прорвати кордон“. Ми погодилися. За годину він отримав смертельне поранення», — пригадує Сергій Мерчук. Пораненого Героя відвезли до лікарні, де йому зробили операцію. Перед операцією Олександр був при свідомості. Сказав, що в нього стріляли. Навіть тоді переконував: «Все буде добре, ми переможемо!» Боровся до останнього. Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною.

19 лютого помер після 4-годинної операції в лікарні — зупинилось, не витримало серце.

«Сашко загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами»,

— переконана його дівчина Олена Котляр.

Після перемоги Єврореволюції він збирався одружитися.

НАГОРОДИ
.