ШЕРЕМЕТ Людмила Олександрівна

Родом з Донеччини (м. Макіївка). Життя послало випробувань чимало: у дитинстві окупацію та смерть батька, у перші роки подружжя – параліч чоловіка. Переїхала до Хмельницького до родини чоловіка, щоб мати підтримку. Понад 40 років працювала в медицині: санітаркою, медсестрою, лікарем-анестезіологом. За словами колег, вона була активною і чесною людиною, безкомпромісною, ніколи і ні перед ким не прогиналася.

Після виходу на пенсію вдома не сиділа: займалася дачею, вирішувала чиїсь проблеми… Її поважали і любили рідні, колеги, сусіди та знайомі. Чудово співала, знала відомі арії. Однією з улюблених пісень була «Милая моя, солнышко лесное» Юрія Візбора.

⋅

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

Коли розпочалися мітинги за євроінтеграцію, а пізніше за права та свободи, мало не щодня ходила на хмельницький Майдан. З кожної пенсії віддавала гроші на підтримку мітингувальників, носила продукти. Казала: «Краще я зайвий раз не поїм, а дітям допоможу».

19 лютого у Хмельницьку під СБУ був мітинг, під час якого розпочалась стрілянина. Жінка стала на коліна і благала, щоб не стріляти в людей, їй влучили у голову. Протягом трьох днів лікарі Хмельницької міської лікарні боролися за її життя. Куля пошкодила тканини головного мозку, і жінка, яка не приходила до свідомості весь цей час, померла. 22 лютого о пів на сьому ранку її не стало.

⋅

• звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» ( 21 листопада 2014, посмертно)  — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності
  .
•  Медаль «За жертовність і любов до України»  (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)