Лист коханому, вбитому снайпером…

20 лютого 2014р. цього листа написала дівчина, яка кохала Сергія Байдовського

Лист коханому, вбитому снайпером…
Сергієві Байдовському 21 серпня мало виповнитися 24 роки. Він родом із Нововолинська. У нього велика родина, а дід був священиком. Навчався у ЗОШ № 12 та Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна». Працював на Магістральних нафтопроводах «Дружба» в Дрогобичі.
На Майдан їздив постійно, востаннє вирушив зі Львова у ніч проти 20 лютого. Його проводжала дівчина, з якою планував одружитися одразу після революції. Перед від’їздом Світлана подарувала Сергієві гаманець, але він вирішив не брати його — щоб не загубити. А за мить зняв і віддав коханій ще й срібний браслет, теж її подарунок…

Нині розриває душу Світланине зізнання:

Він мріяв про свою сім’ю і був би гарним батьком. Не встиг…Він багато чого не встиг. На барикадах пробув лише кілька годин. Вона його на ті барикади проводжала.
А що не встигла сказати – каже крізь сльози тепер…

Прочитала в одному романі чудову фразу: “Тим, хто щасливий, немає часу писати щоденники — вони дуже зайняті життям”.

А колись я вела щоденник… Щоденник, в якому я записувала митті свого життя. Однією із них став ВІН… Миттю, про вічність якої я мріяла!

Наша зустріч була загадковою: він стояв на пероні Львівського вокзалу, а я приїхала пасажиркою дизель-поїзда “Ковель — Львів”. Так почалося моє студентське життя.

Кожну річницю наших відносин ВІН приводив мене на те місце і дякував. Дякував за те, що ми разом, і за те, що я його терплю…

Після нашої зустрічі час життя пролітав дуже швидко. Його не вистачало на різні дрібниці — і на такі, як щоденник, теж. Його вистачало лише на щастя, яке безкінечно дарив мені ВІН!

Одного разу КОХАНИЙ мені сказав, що коли у нас буде свій дім за містом. Прийшовши з роботи, ВІН буде гратися з нашими дітьми, а я буду пекти йому сирники, піццу та варити червоний борщ…)

ВІН ревнував мене до всіх. До подруг теж. Бажання не ділити мене з будь-ким із мого оточення виростало з кожним днем…
ВІН образився, коли я залишилась з мамою Марією, а ЙОГО самого відправила стригтися. І гордився, тим, що мама Іра не поклавши жодну котлету мені, накидала повну горку ЙОМУ.)

Завжди говорив, що я сильна. І заради НЬОГО я старатимусь такою бути… Хотів щоб я захистила кандидатську дисертацію. Хотів купити машину, житло. Стільки раз репетирував освідчення в коханні, що я було сказала, що коли ВІН дійсно зробить мені пропозицію — я не віритиму…Хотів розписатися… Хотів, щоб я була лише ЙОГО!

Планів і мрій було вдосталь. Але в якусь одну мить все пропало безслідно…

Ніколи не думала, що людина може так покохати. Про таке кохання можна лише мріяти — і просити про це Бога!
ВІН був для мене всім… КОХАНИМ, другом, братом і сестрою… інколи замінював мені незамінимих батьків…
ВІН дав мені все, бо говорив, що для сім’ї йому нічого не жаль… ВІН став моїм життям… Але, прагнучи зробити його кращим, ВІН мене його лишив. Лишив віри, надії і любові… Лишив самого життя, оскільки був ним САМ!

Я маю все — і водночас уже нічого — я не маю КОХАНОГО ЙОГО — СЕНСУ І ОПОРИ МОГО ЖИТТЯ…
Життя продовжується, але наразі в ньому я лише існую!
Неможливо забути людину, яка стала сенсом твого життя. І час рани не лікує — він відтягує процес загоєння, який може ніколи не закінчитися!

P. S. ТВОЯ

Він був би дуже гарним батьком. Не встиг. А дітлахи його обожнювали…